Василь Сухомлинський - український педагог, письменник, публіцист, поет і Заслужений вчитель УРСР. Народився 28 вересня 1918 року на той час у селі Василівці Василівської волості Олександрійського повіту Херсонській губернії( зараз Онуфріївський район Кропивницька область) у сім"ї бідних селян.
Вчився сім класів у рідному селі, потім у Кременчуцькому медичному технікумі, але незадовго пішов звідти, вступив на робочий факультет, достроково закінчив його і Василя прийняли у педагогічний інститут. У 17 років він вже став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938. Закінчивши інститут, повернувся в рідні місця та працював викладачем української мови та літератури в Онуфріївській середній школі.
У 1941 році добровольцем пішов на війну. 1942 р. у січні, був важко поранений, і навіть після виздоровлення комісія не дозволила йому повернутись на війну.
З того часу працював директором школи у Російській Федерації, аж поки рідний край не було звільнено. Повернувшись в Україну став завідувачем райвідділу народної освіти, але у 1947 році попросився назад до школи, він безмежно любив дітей. У 1948 році став директором Павлиської середньої школи і безпереривно працював протягом 23 років до кінця своїх днів.
Василь Олександрович Сухоминський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей.
Для Сухомлинського важливим було формування в молоді національного й естетичного світогляду. Про один із шляхів успішного розв'язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти найкращі народні традиції та стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам'яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. У його працях часто знаходимо вислови "мудра людська любов", "мудрість жити", "гідність — це мудрість тримати себе в руках". Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи.
Для нього формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури — було основним завданням гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного.
Книга письменника "Серце віддаю дітям" мала привселюдне зізнання і підтверджене трудами та щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: "Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей"...
І ми дякуємо щирому гуманісту за його внесок в освіту українських дітей, за його творчість і відданість, за ідеї, піднесення духу та чудовий приклад бачення прекрасного!
Нагадаємо: курорту Моршин - 140 років!
